«Недискримінаційний підхід у навчанні» Модуль 3.

Модуль 3. Дискримінація у школі > Конспект до модулю 

Лекція 1. Школа як дискримінаційне середовище

Школа — одна з найбільш дискримінаційних організацій. З одного боку, вона передає кожному наступному поколінню домінуючу культуру — загальноприйняті норми, цінності, поведінкові зразки. Школа — це мегаінструмент культури, агент соціалізації. З іншого боку, дорослі, які працюють у школі, самі є носіями культури. Тому намагаються передавати далі те, що знають, вважають правильним і у що вірять.

Згідно з дослідженнями, найчастіше школа дискримінує дітей за такими ознаками:

• стать
• вік
• інвалідність
• сімейний стан
• релігійні переконання
• місце проживання
• етнічне походження
• майновий стан
• мова
• раса
• колір шкіри
• зовнішність

Лекція 2. Дискримінація за ознаками віку

Ейджизм (від англ. age — вік) — дискримінація за віком. Ця ознака захищена Конституцією України.

Геронтофобія — це страх старіння, або ненависть, страх чи почуття огиди перед літніми людьми.

Ефебіфобія — страх перед молоддю.

Основне поле ейджизму — як загалом, так і в освіті — це розум, знання, вміння та досвід людини. Її здоров’я, фізична активність та спроможність.

Відкритість до змін, готовність навчатися, сприймати нове, змінювати свої знання й переконання — це властивості, що залежать не від віку людини, а від її особистісних якостей.

Впливати на прийняття рішення у будь-якій шкільній ситуації можуть такі чинники:

• усебічне вивчення ситуації,
• вагомі аргументи всіх осіб, залучених до ситуації,
• рівень фахової підготовки / уміння й знання осіб з конкретної теми

Але ніяк не вік людини.

Коректні формулювання: третій вік, люди похилого віку, старше покоління, пенсіонери, молодь, молоді люди.

Некоректні формулювання: старий, стара, молодий та енергійний, вже немолода / немолодий, зріла / досвідчена робоча сила, ще зелений / зелена.

Лекція 3. Дискримінація за місцем проживання

Дискримінація за ознакою місця проживання виявляється у випадках, коли особа не може реалізувати свої права або скористатися послугами через штамп у паспорті про реєстрацію місця проживання в певній місцевості або через нестачу такого штампу. Ця ознака теж захищена Конституцією України.

Цивільний кодекс України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.

За законом, місце проживання — це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, у якому особа проживає постійно або тимчасово.

Тимчасово окупована територія України — невіддільна частина території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Так визначається територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

За законом України «Про освіту», здобувачки й здобувачі освіти мають гарантоване державою право на вибір навчального закладу, форми навчання, освітньо-професійних та індивідуальних програм, позакласних занять. Хоча в цьому випадку йдеться про «вибір», а не «вільний вибір», що передбачає можливість обмеження. Але таке обмеження ніяким чином не може бути пов’язане з місцем проживання.

Відповідно до «Порядку зарахування у 1-й клас у 2018 році»:

1. Дитина НЕ ЗОБОВ’ЯЗАНА, а МАЄ ПРАВО навчатися в закладі освіти, на території обслуговування якого вона проживає. І таке її право ГАРАНТОВАНЕ Законом України «Про освіту».
2. Кожна особа має право здобувати початкову та базову середню освіту в закладі освіти (або його філії), що найбільш доступний та наближений до місця проживання особи. Це право ГАРАНТУЄТЬСЯ, але не виключає можливість для батьків обрати інший заклад освіти. Але все ж ПРАВО НА ПЕРШОЧЕРГОВЕ ЗАРАХУВАННЯ до початкової школи мають діти, які проживають на території обслуговування школи. 

Лекція 4. Дискримінація за сімейним станом

Ця ознака захищена Конституцією України. Згідно з Сімейним кодексом України, навіть одинока людина має права члена сім’ї. Відповідно, за складом родини та іншими її особливостями, людина не може бути об’єктом дискримінації.

Усе сказане стосується і дітей у школі. Вони походять з дуже різних родин. За даними, які нещодавно оприлюднив міністр юстиції Павло Петренко, 3 мільйони дітей в Україні проживають у неповних сім’ях. Це майже 40 % від загальної кількості дітей в країні. Наприклад, внаслідок смерті когось із подружжя, позбавлення батьківських прав чи розлучення, дитина проживає лише з мамою або татом. Або дитина проживає разом з бабусею і дідусем, вони мають опікунство над дитиною.

За визначенням Сімейного кодексу, сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

У шкільній освіті існує певний шаблон сім’ї. Лише родину у складі «Тато-мама-я» вважають повноцінною.

У шкільних підручниках просто неможливо віднайти інакшу родину, окрім повної. Іноді вона розширюється за рахунок старшого покоління.

У школі відбувається чимало подій, які орієнтовані лише на повні сім’ї. Або таких, де про пріоритет повних сімей дитині постійно нагадують.

Наприклад, спортивні або виховні заходи (конкурс «Мама, тато, я — спортивна сім’я»); інші позакласні заходи та класні години, присвячені сім’ї («День сім’ї», «Різдво», «День матері», конкурси малюнків про сім’ю або загальносімейне дозвілля); публічна участь у різних заходах («Фестиваль родинної творчості», батьківські збори, вручення подяк батькам та інших).

Потрібно бути чутливими до цього різновиду дискримінації. Перестати «ховати» від дітей існування різних варіацій сім’ї та самим ховатися від них. Визнати повноцінність і важливість кожної родини — незалежно від її складу. Органічно інтегрувати інформацію про різні сім’ї (та, власне, самі сім’ї) у весь спектр освітніх практик. Розповідати дітям про існування різноманітних сімей та вкрай обережно обговорювати з дітьми родинні стосунки.

Лекція 5. Дискримінація за ознакою інвалідності

Дискримінація за ознакою інвалідності, або ширше ейблізм (від англ. able — здатний/здатна) — будь-яке розрізнення, виключення чи обмеження, яких зазнає людина через свою інвалідність. Відмова в розумному пристосуванні також є дискримінацією.

Ставлення до людей з інвалідністю — це завжди критерій розвитку суспільства.

Не можна описувати людей з інвалідністю крізь призму таких світоглядних моделей:

• медична модель інвалідності вбачає причини труднощів людей з інвалідністю в їхніх обмежених можливостях. Фактично, це ізоляція людей з інвалідністю від решти суспільства, що продукує дотаційний підхід до економіки людей з інвалідністю. Через це люди з інвалідністю зазнають дискримінації.
• моральна або релігійна модель інвалідності, що пов’язує інвалідність із гріхом і ганьбою, відчуттям провини;
• благодійна модель або модель «трагедії», яка розглядає людей з інвалідністю як жертв обставин, що заслуговують на жалість та співчуття;
• реабілітаційна модель є різновидом медичної. Вона розглядає інвалідність як недолік, що повинен бути виправлений фахівцями з реабілітації;
• економічна модель інвалідності, яка визначається нездатністю особи працювати.

Прогресивні суспільства вже створили або рухаються до запровадження соціально-правової моделі інвалідності, яка наголошує: «права людей з інвалідністю — права людини». Вона робить акцент на незалежності людей з інвалідністю, а не на їхніх обмеженнях. Ця модель наголошує, що всі люди рівні, а інвалідність — це один із аспектів людського різноманіття. Із соціально-політичного погляду, люди з інвалідністю є меншиною. І реалізації прав цих людей заважають перешкоди в суспільстві, створені більшістю. Відповідальність за їх усунення також лягає на більшість.

Також для опису життя людей з інвалідністю та під час спілкування потрібно використовувати модель посилення можливостей. Ця модель передбачає можливість людей з інвалідністю жити в родинах, бути повноправними членами громади, самостійно контролювати фінансові ресурси, щоб отримати необхідні послуги, та вільно їх вибирати.

Інклюзивне навчання — це освітні послуги, гарантовані державою, що базуються на принципах недискримінації, врахуванні багатоманітності людини, ефективного залучення та включення до освітнього процесу всіх його учасниць і учасників.

Інклюзивне освітнє середовище — сукупність умов, способів і засобів їх реалізації для спільного навчання, виховання та розвитку здобувачів освіти з урахуванням їхніх потреб та можливостей.

Виключення цілком відокремлює людей з інвалідністю від суспільства.

Сегрегація — створює для людей з інвалідністю спеціальні заклади, своєрідні гетто.

Інтеграція — намагається допомогти людям з інвалідністю, однак все ж визнає їх «не такими».

Інклюзія — люди з інвалідністю повноправні й активні члени суспільства.

Уникайте формулювань, що визнають інвалідність як єдину характеристику людини або групи.

Зверніться до таблиці:

правильно	неправильно
людина з інвалідністю	інвалід, людина з обмеженими фізичними можливостями
людина з порушеннями опорно-рухового апарату	інвалід, людина з обмеженими фізичними можливостями
людина з психічними розладами	інвалід, людина з обмеженими психічними можливостями
люди з порушеннями слуху	глухі
люди з порушеннями зору	сліпі
дитина / людина з аутизмом, дитина / людина, у якої аутизм	аутист, аутична дитина, дитина, яка страждає на аутизм

Уникайте використання термінів жертви або страждань під час звернення до людини або групи, яка має чи мала хворобу або інвалідність.

Говорити про людей з інвалідністю краще без зайвих емоцій жалю, страждання чи співчуття.

Не кажіть «спеціальний / особливий», коли мова йде про людей з інвалідністю.

Лекція 6. Дискримінація за релігійними переконаннями

Згідно з Конституцією України, релігія є відокремленою від держави, а отже не може ніяким чином бути інтегрованою у державну освіту. Ось рядки з 35-ої статті Конституції України:

«Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання.

Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої <...>

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви.

Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.»

За ознакою релігійних переконань людина не можете бути дискримінованою. Але в школі таке часто трапляється. Система освіти вдає, ніби усі учні та учениці є християнами та християнками. Це першопричина дискримінації за релігійною ознакою у школі.

Коли запрошений до класу священик спілкується з дітьми на морально-релігійні теми або прямо у навчальному закладі проводять релігійний ритуал — це пряма дискримінація.

Але дійсно розповсюджена прихована дискримінація. Наприклад, на сторінці підручника серед весняних свят згадується Великдень. У кінці сторінки написано: «На Великдень люди христосуються...». Але ніде не згадано, що Великдень святкують лише християни. Піднесено усе так, наче його святкує вся Україна.

Серед інших традиційних виховних заходів у школі, які мають чіткий релігійний контекст — День Святого Миколая, Різдво, Хрещення, Масляна, Великдень. Ці заходи відбуваються у формі свят, театральних постанов, класних годин, різних позашкільних заходів, вручення подарунків, конкурсів на кращу писанку. На них присутні християнські символи, цитують фрагменти християнських текстів, вихваляють біблійних персонажів... Але чи справедливо це?

Згідно з результатами опитування, проведеного у 2017-му році Центром Разумкова, близько 67% населення України визнало себе віруючими. Розподіл відповідей на запитання «До якої релігії ви себе відносите?» вказав на чисельне домінування православ’я (68, 2 %) і греко-католицизму (7,8 %).

Проте це саме той випадок, коли більшість не вирішує. У що ви вірите, яку релігію сповідуєте — ваша особиста справа. Вона не може бути перенесена у школу, адже школа відокремлена від церкви і від релігії загалом.

Часто можна почути контраргумент: християнські свята вже давно стали частиною національної культури, тому їх треба шанувати. В такому разі і відзначати їх треба як звичайні свята — без будь-якого релігійного контексту. Але поки що християнськість є домінуючою характеристикою сучасної української школи. Тому дитина, яка належить до іншої релігійної конфесії чи дотримується атеїзму, мусить або відвідувати «чуже» свято, або лишатися без свята взагалі. Це прихований тиск і символічне насильство.

Як припинити дискримінувати дітей за релігійними переконаннями? Треба прибрати з території школи та класів усі релігійні предмети і символи (ікони, хрести, церковні календарі). У змісті освіти, зокрема і на факультативах, релігійні теми слід розглядати виключно в культурологічній площині, причому в аспекті різноманіття релігій. А особисті релігійні переконання вчительства мають залишитися за межами школи.

Лекція 7. Дискримінація за майновим станом та іншими ознаками

Як свідчать результати дослідження «Що українці знають і думають про права людини» від фонду «Демократичні ініціативи», одна четверта опитаних заявили про наявність дискримінації за майновим станом.

Не визначайте успішність дитини безпосередньо за її зовнішнім виглядом, наявністю / відсутністю модного одягу та дорогих гаджетів, статками її батьків.

Виявляйте чуйність, уникайте категоричних та узагальнювальних суджень, будьте уважними.

Пам’ятайте:

• дитину варто оцінювати виключно за її власними зусиллями, здобутками, прагненнями, а не за тим, що здобули чи не здобули її батьки,
• у дітей, які не живуть у достатку, можуть виникати додаткові труднощі з доступом до інформації, часом та умовами на виконання завдань та саморозвиток, харчуванням. Але їм може бути соромно про це говорити,
• у дітей, які живуть у достатку, часто можуть виникати труднощі іншого характеру (наприклад, надмірна вимогливість чи контроль з боку батьків),
• діти можуть, наслідуючи дорослих, стигматизувати інших за ознакою матеріального стану.

Є й інші захищені ознаки, за якими діти піддаються дискримінації.

Наприклад, раса і колір шкіри, етнічне походження. Власників таких ознак, коли вони не вписуються в негласний «канон», можуть неохоче брати до школи, пресингувати або не сприймати на рівні з іншими дітьми. Часто це відчувають діти з не білим кольором шкіри або ті, які мають неслов’янську зовнішність через відповідне етнічне походження.

Зовнішність як така — це ознака, яку не захищає Конституція України. Але дискримінація за цією ознакою дуже розповсюджена в школі. Вчителі та вчительки, як носії культури, нерідко ставляться прихильніше до красивих дітей, аніж до некрасивих. Критерієм краси є важко вловимий «культурний канон».

Додаткові джерела:

• Міжнародний форум щодо дитячої інклюзії «Вчимося жити разом»;
• Кузава І.Б. «Порівняльна характеристика термінів «Інклюзія» та «Інтеграція»;
• Проект «Дисримінація обмежує. Протидій!»;
• Сторінка Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
• Конституція України;
• Закон України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні;
• КОМПАС — Посібник з освіти в області прав людини за участі молоді.