Модуль 2. Дискримінація і толерантність > Конспект до модулю
Покоління прав людини — це класифікація прав людини відповідно до їхнього історичного розвитку. Традиційно виділяють три покоління, але наразі існує думка про виокремлення четвертого.
Права людини першого покоління ґрунтуються на принципах свободи від втручання держави, на рівноправ’ї та повазі до людської гідності. Це – право на життя, право на гідне ставлення, право на рівне ставлення, право на свободу слова і свободу совісті.
Друге покоління прав людини пов’язане з економічним розвитком, соціальними та культурними потребами людини. Це, наприклад, право на працю, на освіту, право на охорону здоров’я.
Третє покоління прав — колективні права. Зокрема, право на стабільний розвиток, на мир, на безпечне довкілля, право користуватися спільним культурним спадком людства, право на інформацію.
Четверте покоління прав людини буде стосуватися, наприклад, права на смерть – евтаназію, права вирощувати органи людини зі стовбурових клітин.
Права людини є природними.
Природні права людини (громадянські, особисті) — це права, які людина має від народження та які ніким і нічим необмежені. Вони першочергові, а всі інші є похідними від них. Природні права в жодному разі не залежать від держави або ступеня її демократичності.
У прав людини немає ієрархії, тобто немає головних та другорядних прав.
Права людини невід'ємні, універсальні, неподільні і взаємопов'язані.
Невід'ємність прав свідчить, що людина не може прав позбутися або втратити їх. Але за певних обставин можливе обмеження прав. Яскравий приклад – обмеження особистої свободи, якщо людина вчиняє злочин, і суд ухвалює вирок.
Але існують абсолютні права: їх не можна обмежити за жодних умов. Будь-яке обмеження буде порушенням прав. Наприклад, таким є право на гідне ставлення або ж право на свободу від катувань.
Права людини універсальні, адже вони стосуються кожної і кожного.
Права людини — не те саме, що закони. Права народжується разом з нами. А закони ми розробляємо, ухвалюємо й керуємося ними, щоб захищати права.
Права людини живуть в людях. Але для державного захисту вони закріплені в різних міжнародно-правових документах. Наприклад, у Загальній Декларації прав людини.
Ксенофобія – це негативне, емоційно насичене ставлення людини, до певних людських спільнот та їхніх окремих представників – «чужинців», «інших», «не наших», «зайдів».
Вона виявляється у відповідних соціальних установках, забобонах, упередженнях, соціальних стереотипах, а також у світогляді в цілому.
Ксенофобія любить узагальнення. Навіть такі примітивні вислови як «всі баби — стервози», або «всі чоловіки — козли», або «всі вчителі — нездари» — також є проявами зневажливого ставлення до іншої групи людей.
Розрізняють дві основні форми ксенофобії.
Перша спрямована на групу всередині суспільства, яку вважають чужою та шкідливою. Наприклад, іммігранти зі Сходу, біженці, трудові мігранти, євреї, представники й представниці ромського етносу, гомосексуали. Тут можемо говорити, зокрема, про етнофобію, релігійну або ж іншу нетерпимість, сексизм, мовну антипатію.
Об'єктом другої форми ксенофобії здебільшого є культурні елементи, які вважають чужими. Наприклад, поширення нетрадиційної для певної країни релігії.
Однією з форм ксенофобії є расизм – світогляд, а також політичні теорії і практики, що ґрунтуються на расовій дискримінації; на уявленні про поділ людей на біологічно різні групи на основі особливостей зовнішнього вигляду: кольору шкіри, структури та кольору волосся, рис обличчя, будови тіла; на різному ставленні до людей та їхніх спільнот залежно від їхньої приналежності до цих груп.
Дискримінація — це нерівне ставлення, менш прихильне поводження з людиною через її певні ознаки.
Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначає дискримінацію як ситуацію, за якої особа та/або група осіб за їхніми ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі.
Дискримінація формується на заперечені чи неприйнятті відмінностей. Вона виникає в результаті неповаги до людської гідності, а також відмови визнати однакову цінність кожної людини.
Дискримінація мультиваріативна, має безліч облич та форм.
Будь-яке право людини і свобода не можуть бути забезпечені, якщо їхнє дотримання заборонене або обмежене за ознакою етнічного походження людини, мови, кольору шкіри, релігії, політичних переконань, громадянства, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, віку, майнового, сімейного стану, місця проживання, стану здоров`я, інвалідності чи іншого статусу.
Саме дискримінація лежить в основі дегуманізації людини, геноциду, голокосту, депортації та злочинів проти людства.
Форми дискримінації:
пряма дискримінація — рішення, дії або бездіяльність, які призводять до випадку, коли до особи або групи осіб за їхніми певними ознаками ставляться менш прихильно, ніж до інших осіб в аналогічній ситуації;
непряма дискримінація — рішення, дії або бездіяльність, правові норми, критерії оцінки, умови чи практики, які формально є однаковими, але під час здійснення чи застосування яких виникають чи можуть виникнути обмеження або привілеї стосовно особи або групи осіб за їхніми певними ознаками;
підбурювання до дискримінації — це вказівки, інструкції або заклики до дискримінації стосовно особи або групи осіб за їхніми певними ознаками;
утиск — небажана для особи та/або групи осіб поведінка, метою або наслідком якої є приниження їхньою людської гідності за певними ознаками. Або створення стосовно такої особи чи групи осіб напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери;
відмова у розумному пристосуванні — це необґрунтована відмова вносити необхідні корективи та модифікації, коли вони потрібні, щоб надати можливість всім людям користуватися правами та послугами на рівні з іншими.
Позитивні дії — спеціальні тимчасові заходи, які мають правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету. Вони спрямовані на усунення юридичної чи фактичної нерівності у можливостях для особи та/або групи осіб реалізовувати на рівних підставах права і свободи, надані їм Конституцією і законами України.
Це політика чи принцип, що означає надання переваг при працевлаштуванні, просуванні по службі, отриманні освіти, висуванні до виборних органів влади. Переваги надаються представникам та представницям груп, які традиційно дискримінуються за ознакою статі, раси, національності або іншими ознаками.
Позитивні дії держави — це один із засобів подолання дискримінації. Прикладами таких дій є квотування, пільги та переваги.
Толерантність — це здатність без агресії сприймати думки, відмінні від власних, а також – особливості поведінки та способу життя інших людей.
Повною противагою толерантності є нетерпимість. Вона виникає з ідеї, що одна група людей перевершує інших, має право на переваги і домінування. На суспільному рівні існує багато форм нетерпимості до різних груп людей.
Різновиди нетерпимості: упередженість, стереотипізація, глузування, безпідставне звинувачення, стигматизація, сегрегація, остракізм, домагання, залякування, дискримінація, репресія, вигнання, мова ненависті, злочин на ґрунті ненависті.
У Календарі Прав Людини 16 листопада – День Толерантності. Саме ця дата визначена Декларацією принципів толерантності ООН.
Декларація розкриває власне поняття толерантності. Також вона формує завдання на різних рівнях для держави, суспільства, громадян і громадянок.
Реалізація принципу толерантності на державному рівні передбачає справедливе й неупереджене законодавство та практики правозастосування. А також справедливий суд.
Мають працювати соціальні ліфти. І держава, і суспільство мають спонукати людину розвиватися як духовно, так і матеріально.
Економічні можливості повинні бути доступними для кожного, без будь-якої дискримінації.
Люди мають бути поінформовані про наявність у них прав і свобод. Вони повинні знати про обов`язок держави гарантувати й захищати права і свободи.
Виховання в дусі толерантності має бути націлене на протидію негативним впливам, які викликають фобії та відособлюють від інших.
Толерантність не означає терпимого ставлення до соціальної несправедливості, відмови від своїх або прийняття чужих переконань.
Вона означає, що людина може дотримуватися своїх переконань і визнає таке ж право за іншою.
10 грудня 1948 року генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав і свобод людини і громадянина. У преамбулі до неї зазначено, що визнання людської гідності, рівних і невід'ємних прав – це основа свободи, справедливості та загального миру.
Тривалий час дитину не розглядали як представницю окремої соціальної групи. У правовому сенсі дитина не існувала зовсім, а в окремих державах її розглядали як власність батька. Відповідно, ставилися до дитини як до власності.
Саме тому першим колом захисту прав дитини стали: захист від рабства, недопущення дитячої праці, протидія торгівлі дітьми.
На початку XX століття в ряді західних країн з'явилися закони про захист дітей та про обов'язкову освіту. Дитина перестала бути власністю батьків і стала окремим індивідом. Це знайшло відображення в Загальній Декларації прав людини, яка проголошує, що всі люди народжуються вільними й рівними у своїй гідності та правах.
У 1989 році Генеральна Асамблея ООН ухвалила Конвенцію про права дитини, яку вважають світовою конституцією для дітей. Варто зазначити, що Конвенція про права дитини може стати першим у світі договором з прав людини, який ратифікують усі країни світу.
Конвенція складається з 54 статей. Вона охоплює як цивільно-політичні, так і соціально-економічні та культурні права дітей від народження і до повноліття (18 років).
З прийняттям Конвенції було введено ряд нових прав дитини. Зокрема, на виживання і розвиток, збереження індивідуальності, право вільно висловлювати свої погляди, неучасть у військових діях. Останнє право, з огляду на військовий конфлікт, зараз надзвичайно важливе в Україні. Також діти мають право на фізичне та психологічне відновлення і соціальну реінтеграцію жертв зловживань та експлуатації.
Від народження дитина отримує право на громадянство, має право жити і виховуватися у сім’ї, знати своїх батьків, отримувати від них захист своїх прав і законних інтересів. На ім’я дитини може бути відкрито рахунок у банку.
Щоб діти вивчали свої права та знали, куди звертатися і як захищатися, Рада Європи створює багато цікавих підручників та посібників. Наприклад, Паспорт на твої права.
Правосуддя, дружнє до дитини — саме такою термінологією оперує національне законодавство.
Ювенальна юстиція або ж правосуддя, дружнє до дитини — впровадження системи, яка б захищала, інформувала, гарантувала безпеку та подальший розвиток дітям; надавала різні типи допомоги дитині, яка стала свідком злочину або ж протиправних дій; яка зазнала насильства, примусової праці, рабства, сексуальної експлуатації; яка потерпала від злочину; дитині-правопорушниці.
Гуманізація юстиції щодо дитини полягає в тому, щоб у ній, насамперед, бачили юну людину, незважаючи на те, що вона чи їй спричинили. Щоб дитина почувалася в безпеці та захищеною, не була таврована. Щоб вона отримала шанс на виправлення помилки, власне, виправлення й розвиток.
Правосуддя, дружнє до дитини, має бути спрямоване на сприяння її реабілітації та соціальної реінтеграції. Зокрема, на формування в дитини відчуття гідності та усвідомлення цінності її особистості, а також виховання поваги до прав інших людей.
Абсолютно всі діти мають право на безоплатну правову допомогу за телефоном: 0 (800) 213 103
З червня 2017 року Україна приєдналася до єдиної системи дитячого телефонного консультування з єдиним європейським номером 116111.
Якщо в школі виникають конфлікти між дітьми або ж конфлікт дитина- вчитель, дитина-вчитель-батьки, можна використовувати практики шкільної медіації.
Медіатор проводить відновні практики, зустрічі примирення, шкільні конференції. Дорослий медіатор ефективний, коли в конфлікті задіяні дорослі учасники (педагоги або батьки). Також він допоможе в роботі з серйозними проблемами. Наприклад, з цькуванням або правопорушеннями, які вчинили школярі.
Відновні практики спрямовані на вирішення конфліктних ситуацій. Вони передбачають поновлення порушених стосунків учасників конфлікту та їхнього оточення. А також – відшкодування завданої конфліктом шкоди та створення шкільної атмосфери, за якої ризик виникнення конфліктних ситуацій буде нижчим.
Відновні практики також передбачають ненасильницьке спілкування. Воно ґрунтується на емпатії, утриманні від оцінювання і критики. Роботі з фактами, почуттями і потребами – власними та опонентів.
Немає коментарів:
Дописати коментар